Юридический комментарий

Відповідно до наказу МОЗ України від 17.03.1993 № 48 «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності» та наказу МОЗ України від 19.12.1997 № 359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів», передбачається, що лікар, який не працює більш як три роки за конкретною лікарською спеціальністю, не може провадити лікарську діяльність з цієї спеціальності і повинен бути направлений на стажування.
Однак ст. 118 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади, надається по закінченні їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а за її відсутності – інша рівноцінна робота (посада) на тому самому, або за згодою працівника, іншому підприємстві, установі, організації.
Право збереження місця роботи гарантується також Законом України «Про статус місцевих рад», відповідно до якого: «Депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, по закінченні таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності – інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації».
Абзацом другим пункту 4.2. наказу МОЗ України від 19.12.1997 № 359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів» передбачено, що з об’єктивних причин термін атестації лікарів на підтвердження кваліфікаційної категорії може бути перенесено наказом по органу охорони здоров’я, де має атестуватися лікар на строк не більше одного року.
Враховуючи вищевикладене, оскільки закон має вищу юридичну силу, то роботодавець мав забезпечити Ваше працевлаштування.
Також повідомляємо, що стажування з подальшою атестацією у даному разі можна здійснити після поновлення на роботі у встановленому порядку.

Право на надбавку

чи належить надбавка за вислугу років
(рік за два) молодшій медичній сестрі, яка працює у відділенні інтенсивної терапії

29.12.2009 р № 1418 затверджено Порядок виплати надбавки за вислугу років лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою державних та комунальних закладів охорони здоров’я. Згідно із зазначеним Порядком з 01.01.2010 р. лікарям і фахівцям із базовою та неповною вищою медичною освітою, умови оплати праці яких визначаються відповідно до умов оплати праці медичних працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я, крім посадових осіб державної санітарно‑епідеміологічної служби України, залежно від стажу роботи встановлюється надбавка за вислугу років: за стаж роботи понад 3 роки – 10%, понад 10 років – 20%, понад 20 років – 30%.
Дія зазначеного Порядку поширюється на лікарів і фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою, умови оплати праці яких визначаються відповідно до умов оплати праці медичних працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я. Таким чином право на вказану надбавку мають винятково медичні працівники комунальних та державних закладів охорони здоров’я.
Відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2005 та наказу МОЗ від 29.03.2002 № 117 «Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78. Охорона здоров’я» посада «молодша медична сестра» віднесена до категорії «робітники», тобто зазначена посада до медичного персоналу не належать, і працівники, які обіймають цю посаду, права на виплату надбавки за вислугу років не мають.

Декретна відпустка гарантує збереження посади

роз’яснення щодо можливості звільнення вагітних жінок, працівників підприємства,
які перебувають у декретній відпустці та у відпустці для догляду за дитиною.

Відповідно до ст.184 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (до 6 років – ч. 6 ст. 179), самотніх матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства (тобто без правонаступництва), коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
Зазначені категорії жінок не можуть бути звільнені з підстав, передбачених ст.ст. 40 і 41 КЗпП, й за іншими підставами, які кваліфікуються як звільнення (розірвання трудового договору) з ініціативи власника.
Крім того, згідно зі ст. 179 КЗпП, за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку.
Відповідно до ч.3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно посада жінки, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, не є вакантною, і прийняття працівників на цю посаду можливе лише за строковим трудовим договором (ч.2 ст. 23 КЗпП) на період до виходу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника.

Чи може лікар-стоматолог обіймати посаду головного лікаря амбулаторії загальної практики сімейної медицини?

роз’яснення щодо можливості призначення у виняткових випадках лікаря-стоматолога
на посаду головного лікаря амбулаторії загальної практики сімейної медицини

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ додатка 28 до наказу МОЗ України від 23.02.2000 № 33 «Про штатні нормативи та типові штати за- кладів охорони здоров’я» (у редакції наказу МОЗ України від 12.03.2008 р. N 122) в кожній амбулаторії вводиться посада головного лікаря амбулаторії. Головний лікар амбулаторії, крім основної праці, виконує в межах свого робочого часу роботу, яка відповідає 50 % навантаження лікаря-терапевта (лікаря загальної практики-сімейного лікаря). У виняткових випадках цю посаду може обіймати лікар-стоматолог.
Під винятковим випадком слід розуміти обставини, за яких таке призначення обґрунтоване.
Повідомляємо також, що відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції органів місцевого самоврядування належить вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, які перебувають в їх управлінні, призначення і звільнення їх керівників.
Оскільки амбулаторія перебуває у комунальній власності, то вирішення питання щодо призначення на посаду головного лікаря амбулаторії лікаря-стоматолога належить до компетенції органу, який ухвалює рішення про таке призначення.

Зміна підпорядкування сільської амбулаторії не потребує переоформлення її працівників

роз’яснення щодо дій головного лікаря сільської амбулаторії та записів у трудових
книжках працівників у разі приєднання амбулаторії до районної лікарні.

Бюджетним кодексом України передбачено, що з 1 січня 2011 року видатки на функціонування дільничних лікарень, медичних амбулаторій, фельдшерсько акушерських пунктів віднесено до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АР Крим і обласного значення. Для впровадження цього положення Міністерство фінансів України підготувало Методичні рекомендації щодо реалізації Бюджетного кодексу в частині фінансування первинної медико-санітарної допомоги, згідно з якими відповідні місцеві органи влади до 1 січня 2011 року мали ухвалити рішення про передачу сільських закладів охорони здоров’я у спільну власність територіальних громад району (міста обласного (республіканського в АР Крим), міського у містах Києві та Севастополі значення).
Якщо було ухвалено рішення про припинення сільського закладу охорони здоров’я шляхом приєднання його до іншого медичного закладу або зміни підпорядкування, то відповідно до частини третьої статті 36 КЗпП України трудові відносини з працівниками продовжуються.
Таким чином, додаткові накази про продовження трудових відносин у цьому разі не видаються. У графі 3 трудової книжки працівника вноситься окремим рядком відповідний запис.

Посвідчувати заповіти медики можуть лише дієздатним особам

роз’яснення щодо посвідчення заповіту особи, яка перебуває на стаціонарному
лікуванні в закладах охорони здоров’я

Посвідчувати заповіти осіб, що перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров’я, за їх проханням мають право головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров’я, начальники госпіталів («Порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 419 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.07. 2006 р. № 940).

Вказані посадові особи мають право відмовити у посвідченні заповіту в разі сумніву, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії, або у разі набрання законної сили рішення суду про визнання недієздатною або обмежено дієздатною фізичної особи, що звернулася по таке посвідчення.

Відповідно до статті 39 Цивільного кодексу України визнання особи недієздатною належить до компетенції суду в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

Враховуючи вищевикладене, посвідчення заповітів здійснюється лише дієздатним особам у зазначеному порядку Визнання особи недієздатною належить до виняткової компетенції суду

Захворів під час відпустки — відклади відпочинок

роз’яснення
з приводу можливості перенесення відпочинку
медичного працівника у випадку, якщо хвороба
збіглася зі щорічною відпусткою

Відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є
виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

У пунктах 1.1 та 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від
13.11.2001 р. № 455, зазначається, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених в т. ч. п. 2.17, яким передбачено, що особам, які проходять обстеження з приводу встановлення причинного зв’язку захворювання з умовами праці, видається довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою лікувально-профілактичного закладу.

Таким чином, Ваша щорічна відпустка може бути перенесена на інший період або продовжена у разі пред’явлення Вами документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність.

Платні послуги

«Я, як пенсіонер, часто звертаюся по медичну допомогу до лікарів. Проте всупереч Конституції України за деякі послуги мені доводиться платити. Чи законно це?»

На сьогодні Перелік платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р.

№ 1138 (зі змінами), є чинним. Рішенням Конституційного Суду України від 29.05.2002 № 10-рп/2002 визначено, що у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

Крім того, порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та перелік таких послуг мають бути визначені законом. Тарифи на платні послуги, які надають лікувальнопрофілактичні державні та комунальні заклади охорони здоров’я регулюють (встановлюють): Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації, державні в м. Києві та м. Севастополі міські адміністрації, яким надані зазначені повноваження постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р.

№ 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

У той же час зазначаємо, що будь-який нормативно-правовий акт, який приймається Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями щодо регулювання (встановлення) фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), зокрема у сфері охорони здоров’я, має бути розроблений з дотриманням статті 49 Конституції України, рішень Конституційного Суду, Основ законодавства України про охорону здоров’я, відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

Враховуючи вищевикладене, перелік тарифів на платні послуги, які надаються лікувально-профілактичними державними та комунальними закладами охорони здоров’я має бути затверджений розпорядженням відповідного органу місцевого самоврядування та відповідати переліку послуг, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.96 № 1138.

На жаль, Ви не повідомили, конкретно за які послуги Вам доводилося платити, а також не можливо встановити правильність їх запровадження.

Чи можна віднести провізора аптеки до посад із шкідливими умовами праці?

Підкажіть, будь ласка, чи можна віднести провізора аптеки, який здійснює відпуск ліків за рецептами, в тому числі наркотичних, психотропних та інших лікарських засобів, до посад із шкідливими умовами праці, та вимагати встановлення для цієї посади скороченого робочого тижня?

пунктом 9 Порядку застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23 березня 2001 р. №122, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2001 р. за №304/5495, встановлено, що скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 01.08.1992 №442.

Враховуючи вищезазначене, вважаємо, що встановлення скороченого робочого тижня для провізора аптеки, який здійснює відпуск ліків за рецептами, в тому числі наркотичних, психотропних та ін. лікарських засобів, можливе тільки при віднесенні його робочого місця до категорії зі шкідливими умовами праці, за результатами атестації робочих місць за умовами праці.

Чи потрібно мені оформляти декретну відпустку?

Під час декретної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, я народила другу дитину. Чи потрібно мені оформляти ще одну декретну відпустку і чи можу я отримувати допомогу по догляду за другою дитиною?

Відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки», після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, Ви народили другу дитину, і Вам оплачується листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами. При цьому відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами не оформлюється. Наказ про надання відпустки по догляду за другою дитиною має бути видано з наступного дня після виповнення першій дитині трирічного віку. Чинним законодавством не передбачено оформлення одночасно двох відпусток по догляду за першою та другою дитиною віком до трьох років.

Призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на цей час визначається статтею 14 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», згідно з якою допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі витягу з наказу (розпорядження) роботодавця про надання особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною, відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
У даному випадку Ви вже перебуваєте у відпустці по догляду за першою дитиною до досягнення нею трирічного віку, і на підставі витягу з наказу роботодавця про надання Вам цієї відпустки отримуєте допомогу по догляду за дитиною. Підставою для отримання допомоги по догляду за другою дитиною мають бути копія свідоцтва про народження другої дитини, витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання Вам відпустки по догляду за першою дитиною до досягнення нею трирічного віку, копія листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами, а також Ваша заява про призначення Вам такої допомоги, оскільки, згідно статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину, незалежно від кількості народжених (усиновлених, взятих під опіку) дітей у сім’ї, по догляду за якими надається допомога. Ця допомога має виплачуватися після закінчення листка тимчасової непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами.

У подальшому після виповнення трирічного віку першій дитині підставою для продовження виплати Вам допомоги по догляду за другою дитиною має бути витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання відпустки по догляду за другою дитиною до досягнення нею трирічного віку, який видається з наступного дня після виповнення трирічного віку першій дитині.

Яким чином і на підставі яких документів можуть надаватись медичні послуги?

директор приватного підприємства, яке надає медичні послуги відповідно до отриманої ліцензії на медичну практику. Для розширення діяльності підприємства було прийнято рішення про створення нового відокремленого структурного підрозділу. Яким чином і на підставі яких документів у відокремленому структурному підрозділі можуть надаватись медичні послуги?

Відповідно до ч. 7 ст. 14 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, які реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії. Копія ліцензії видається у порядку, передбаченому ст. 10, 11 цього закону та цією статтею для видачі ліцензії.

Відповідно до ч. 9 ст. 14 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» у разі створення у ліцензіата нової філії, іншого нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть вид господарської діяльності, згідно з отриманою ліцензією, ліцензіат повинен подати до органу ліцензування заяву встановленого зразка про видачу копії ліцензії, а також документи відповідно до ст. 10 цього закону.

Таким чином, для надання медичних послуг у новоутвореному відокремленому структурному підрозділі ліцензіат має отримати копію ліцензії у встановленому порядку.

Чи зможе громадянин іншої держави отримати медичну допомогу в Україні?

«Планую запросити в Україну свого родича, громадянина Польщі. У зв’язку з тим, що родич похилого віку, мене хвилює питання: чи зможе він отримати медичну допомогу в Україні у випадку такої необхідності?»

Надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, визначається постановою КМУ від 28.01.1997 р. №79 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України». Наказом МОЗ України від 16.07.1997 р. №225 затверджено перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують екстреної медичної допомоги.

Іноземці мають право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого державного та комунального закладу охорони здоров’я України. Для надання екстреної медичної допомоги є обов’язковою наявність у іноземних громадян медичного страхування, яке гарантує оплату екстреної медичної допомоги. У разі відсутності медичного страхування надану медичну допомогу оплачує безпосередньо іноземний громадянин. Вартість екстреної медичної допомоги, наданої іноземцю, який тимчасово перебуває на території України, визначається медичним закладом, що її надав, у межах вартості лікування.
У разі коли плата за надану іноземцям медичну допомогу перевищує суму коштів, передбачених страховим полісом (сертифікатом), різниця компенсується закладу охорони здоров’я України, який її надав, за рахунок відповідної страхової компанії або особисто іноземцем, якщо він не застрахований. Оплата наданої іноземцям медичної допомоги може проводитися за безготівковим рахунком або готівкою відповідному закладу охорони здоров’я України.

У разі відмови іноземця від оплати наданої йому медичної допомоги, питання компенсації закладу охорони здоров’я України витрат, пов’язаних з наданням цьому іноземцю медичної допомоги, вирішується за участю відповідних іноземних представництв в Україні.

Якщо чинними міжнародними договорами України встановлені інші правила, то застосовуються правила міжнародних договорів України.
Громадяни Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Грузії, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменістану, Республіки Узбекистан, Республіки Болгарія, Угорщини, Чехії, Великобританії, Монголії, з якими Україна має договори щодо безплатного надання екстреної медичної допомоги, не повинні мати страховий поліс (сертифікат).

Таким чином, ваш родич зможе отримати в Україні екстрену медичну допомогу, а у випадку необхідності і подальшу медичну допомогу.

Чи маю я право на отримання звання Почесного донора України?

«Я здаю кров впродовж тривалого часу. Чи маю я право на отримання звання Почесного донора України, та чи можливі доплати до пенсії і яким чином їх отримати?»

На жаль, ви не зазначили, скільки разів здавали кров, і тому неможливо встановити, чи маєте ви право на набуття статусу Почесний донор України. Але відповідно до ст. 12 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» (далі — Закон) донори, які безоплатно здали кров у кількості 40 разових максимально допустимих доз або плазму крові в кількості 60 разових максимально допустимих доз, незалежно від часу їх здачі, набувають статусу Почесного донора України. Таким особам видається відповідне посвідчення і вручається нагрудний знак «Почесний донор України» у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Стаття 13 даного Закону передбачає отримання надбавки до пенсії у розмірі 10% від затвердженого прожиткового мінімуму на одну особу, яка має статус Почесного донора України, в розрахунку на місяць. Коли підвищується прожитковий мінімум, підвищується і розмір такої надбавки. На 2010 р. місячний прожитковий мінімум на одну особу встановлено в розмірі: з 1 січня — 869 грн, з 1 квітня — 884 грн, з 1 липня — 888 грн, з 1 жовтня — 907 грн, з 1 грудня — 922 грн. Таким чином, розмір надбавки становить відповідно 86,90 грн, 88,40 грн, 88,80 грн, 90,70 грн, 92,20 грн.

Клопотання про надання такого статусу порушують відповідні заклади переливання крові за територіальною приналежністю і Управління охорони здоров’я ОДА. Для нарахування надбавки до пенсії Почесний донор повинен подати до управління Пенсійного фонду за місцем отримання пенсії відповідне посвідчення.

Яким чином можна отримати ліцензію на нові види медичної практики?

«Звертаюсь до Вас с таким питанням. В закладі охорони здоров’я, в якому мене призначено головним лікарем, термін дії ліцензії на медичну практику закінчується у жовтні 2011 р. У зв’язку з затвердженням нової структури закладу виникла необхідність в отриманні ліцензії на види медичної практики, згідно нової структури закладу. Яким чином можна отримати ліцензію на нові види медичної практики?»

Відповідно до 4-го абзацу статті 16 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», підставами для переоформлення ліцензії є зміни, пов’язані з запровадженням певного виду господарської діяльності.

У 7-му абзаці статті 16 цього закону вказано, що у разі коли ця зміна пов’язана з намірами ліцензіата розширити свою діяльність, ліцензія переоформляється у порядку і в строки, передбачені для видачі ліцензії.

Таким чином, вам для розширення видів медичної практики, згідно нової структури закладу, необхідно переоформити ліцензію в порядку, встановленому для видачі ліцензії, при цьому строк дії переоформленої ліцензії не буде перевищувати строку дії, зазначеного в ліцензії, що переоформлюється.

Чи виплачується з 1 січня 2010 року надбавка за вислугу років лікарям та медичним сестрам?

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою державних та комунальних закладів охорони здоров’я» від 29 грудня 2009 р. № 1418 з 1 січня 2010 р. медичним працівникам державних та комунальних закладів встановлюється виплата надбавки за вислугу років.

Дія зазначеного Порядку поширюється на лікарів і фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою, умови оплати праці яких визначаються відповідно до умов оплати праці медичних працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я, крім посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби України.

Надбавка встановлюється до посадового окладу у відсотках в залежності від стажу роботи: понад 3 роки – 10%, понад 10 років – 20%, понад 20 років – 30%.

До стажу роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, включається:

час роботи у державних та комунальних закладах охорони здоров’я України, СРСР і союзних республік СРСР на посадах лікарів і фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою, визначених у пункті 3 цього Порядку;
час роботи у будь-яких державних та комунальних установах, закладах та організаціях незалежно від підпорядкування на посадах, визначених у пункті 3 цього Порядку, за умови, що оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до умов оплати праці медичних працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я;
час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а у разі, коли дитина потребує домашнього догляду, – період відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, або коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежна) – не більш як до досягнення нею 16-річного віку;
час, відведений на підвищення кваліфікації з відривом від роботи, якщо працівник до і після направлення на підвищення кваліфікації працював на посадах лікарів і фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою, визначених у пункті 3 цього Порядку, в державних та комунальних закладах охорони здоров’я;
час навчання у клінічній ординатурі;
час строкової військової служби, якщо працівник до призову на військову службу працював на посадах лікарів і фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою, визначених у пункті 3 цього Порядку, в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, і протягом трьох місяців після звільнення з військової служби (без урахування часу проїзду на постійне місце проживання) був прийнятий на роботу на одну із зазначених посад в державному або комунальному закладі охорони здоров’я;
час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплачуваного вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Документом для визначення стажу роботи, який дає право на одержання надбавки за вислугу років, є трудова книжка або інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують наявність стажу роботи.
Надбавка за вислугу років у державному або комунальному закладі охорони здоров’я обчислюється виходячи з посадового окладу (з підвищеннями) працівника без урахування інших надбавок і доплат. Надбавка виплачується щомісяця за фактично відпрацьований час за основним місцем роботи та за сумісництвом. У разі коли працівник тимчасово заміщує відсутнього працівника, надбавка за вислугу років обчислюється виходячи з посадового окладу за основною посадою (місцем роботи). Встановлення надбавки за вислугу років або зміна її розміру проводиться з початку місяця, що настає за місяцем роботи, в якому виникло таке право.

Чи маю я право на працевлаштування в Україні?

Я закінчила медичний факультет Берлінського університету імені Гумбольдта.
Чи маю я право на працевлаштування в Україні?

Відповідно до Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту» згідно з міжнародними угодами та нормативно-правовими актами Міністерство освіти і науки України уповноважене здійснювати процедуру оцінювання іноземних документів про середню та вищу освіту з метою встановлення їх відповідності національним документам про освіту.

Процедура оцінювання іноземних документів про середню та вищу освіту реалізується Міністерством освіти і науки України та Державною акредитаційною комісією України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.2003 р. №1380 «Про ліцензування освітніх послуг» та наказу Міністерства освіти і науки України від 20.08.2003 р. №563, яким затверджено Положення про визнання іноземних документів про освіту, що розроблено та погоджено Міністерством фінансів України, Міністерством закордонних справ України, Міністерством юстиції України, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.97 р. Т 1260 «Про документи про освіту та вчені звання».

Документи про освіту, видані іноземними державами, подаються Міністерству освіти і науки України згідно з дипломатичними, легалізаційними та нотаріальними вимогами, які регламентуються міждержавними договорами, Міністерством закордонних справ України та Міністерством юстиції України.

Таким чином, для працевлаштування на території України необхідно встановити відповідність іноземних документів про освіту національним документам про освіту, для чого пропонуємо звернутись до Міністерства освіти і науки України.

Вступ до аспірантури у вищий навчальний заклад України

Мій син у 2009 р. закінчив Російський державний медичний університет і має вищу медичну освіту. Чи може він вступити до аспірантури у вищий навчальний заклад України?

Відповідно до пункту 8 Двосторонньої угоди від 26.05.2000 р. між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про взаємне визнання і еквівалентність документів про освіту і вчені звання, диплом про вищу професійну освіту, виданий вищим навчальним закладом Російської Федерації, що засвідчує про присвоєння випускнику кваліфікації спеціаліста, і диплому про отримання не менше ніж 5-річної вищого освіти денної форми навчання, виданий вищими навчальними закладами України ІІІ і ІV рівня акредитації, що свідчать про присвоєння випускнику відповідної кваліфікації спеціаліста, визнаються на території Російської Федерації і України еквівалентними при продовженні навчання, в тому числі в аспірантурі та при працевлаштуванні на роботу у відповідності з вказаними в них спеціальностями і кваліфікацією.

Таким чином, відповідно до цієї угоди документи про вищу освіту, в тому числі і медичну, видані у вищих навчальних закладах Російської Федерації, надають право для вступу в аспірантуру у вищий навчальний заклад України.

Права українського пацієнта за законодавством України

Права пацієнтів, що гарантовані їм законодавством України

10 грудня 1948 р. Організація Об`єднаних Націй прийняла засадничий правозахисний документ, а саме Загальну декларацію прав людини. Знаменуючи річницю ухвалення цього фундаментального міжнародно-правового акту у сфері прав людини, за пропозицією Генеральної асамблеї ООН, відтоді 10 грудня відзначається як Міжнародний день захисту прав людини.

Приурочений до цієї дати і Всеукраїнський тиждень права, який щорічно проходить в Україні. Цьогоріч, у межах даного заходу, Міністерство охорони здоров`я України спільно з ВГО "Фундація медичного права та біоетики України", вирішили привернути увагу громадськості до стану захисту прав людини у сфері охорони здоров`я. Адже кожен громадян України є потенційним пацієнтом, який звертаючись до закладу охорони здоров`я, стає споживачем медичної послуги, а відтак, зобов`язаний знати свої права та обов`язки. На жаль, не завжди можна спрогнозувати результат надання медичної допомоги і наслідки цього процесу можуть носити негативний характер для пацієнта. Тому, оскільки права й законні інтереси пацієнтів можуть постраждати як у випадках невідповідності результату лікування очікуванням пацієнта, так і при дефектах надання медичної допомоги, важливо розглянути права пацієнта, гарантовані чинним законодавством України, та способи захисту порушених прав фізичних осіб, які одержували медичну допомогу.

На сучасному етапі розвитку правового регулювання сфери охорони здоров`я в Україні питання захисту прав людини при наданні медичної допомоги набуває особливої гостроти та актуальності. Комплексний аналіз вітчизняної нормативно-правової бази дає можливість викристалізувати права і обов`язки пацієнтів у цій царині. Найповніше права пацієнтів регламентуються у Законі України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" від 19.11.1992 р., так званій декларації прав людини у сфері охорони здоров`я. Окрім того, права пацієнтів можемо визначити, виходячи з норм Конституції України від 28.06.1996 р. та Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. А відтак, кожному пацієнту доцільно пам`ятати про:

Права пацієнтів

Право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 Конституції України, ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на доступність у галузі охорони здоров`я (ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 3,4,5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на свободу вибору в галузі охорони здоров`я, а саме: 1) право на вільний вибір лікаря; 2) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; 3) право на вибір закладу охорони здоров`я; 4) право на заміну лікаря; 5) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров`я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я (ст. 40 Конституції України, п. "і" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю (ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п "і", "ї" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов`язаних зі станом здоров`я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 Конституції України, п. "и" ст. 6, ст. 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Обов`язки пацієнтів

Піклуватися про своє здоров`я та дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян (п. "а" ст. 10, ст. 32 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення (ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, п. "б" ст. 10, ст. 30, 31 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться в небезпечному для життя і здоров`я стані (п. "в" ст. 10, ст. 37 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
Виконувати медичні приписи та правила внутрішнього трудового розпорядку закладу охорони здоров`я (ч. 2, 3 ст. 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я");
У невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю, отримувати медичну допомогу без своєї згоди чи згоди законного представника (ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 5 ст. 284 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Аналіз судової практики, наведеної у Єдиному державному реєстрі судових рішень, і звернень громадян до Міністерства охорони здоров`я України дає підстави стверджувати, що нерідко в закладах охорони здоров`я порушують: 1) право людини на медичну інформацію; 2) право людини на згоду і відмову від медичного втручання та 3) право людини на свободу вибору в галузі охорони здоров`я (в аспекті вільного вибору лікаря та закладу охорони здоров`я). А відтак, видається доцільним детально проаналізувати вищезазначені права пацієнтів:

1. Право на медичну інформацію

Медична інформація - це свідчення про стан здоров`я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі і про ризик для життя і здоров`я, яка за своїм правовим режимом належить до конфіденційної (Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К. Г. Устименка) від 30.10.1997 р.).

Медичні документи (первинна медична документація), що стосуються стану здоров`я особи, за своїм змістом містять медичну інформацію, а відтак, право на медичну інформацію включає в себе право на ознайомлення з медичною документацією.

Відповідно до ст. 285 Цивільного кодексу України право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров`я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються здоров`я, мають:

Повнолітня фізична особа (тобто особа, яка досягла 18-ти років);
Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник (на інформацію про стан здоров`я дитини або підопічного). Згідно з вимогами чинного національного законодавства, а саме ст. 1 Конвенції ООН про права дитини та ст. 6 Сімейного кодексу України, дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Як свідчить аналіз юридичної практики, інколи у клопотаннях законних представників є незаконні вимоги отримати інформацію про стан здоров`я, наприклад, своїх дітей, які досягли повноліття. Справді, для батьків діти у будь - якому віці не перестають бути в такому статусі. Але з погляду законодавця, про що вище зазначено, дитина у правовому розумінні з досягненням повноліття перестає такою бути. А це означає, що медичний працівник правомірно відмовить батькам (усиновлювачам) у наданні медичної інформації щодо їх повнолітніх дітей;
Члени її сім`ї або інші уповноважені фізичні особи (мають право бути присутніми при дослідженні причин смерті особи та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду). Йдеться про право членів сім`ї пацієнта після смерті ознайомлюватись, але з чітко визначеним обсягом медичної інформації.

Важливою гарантією забезпечення права на медичну інформацію є ст. 34 Конституції України. У ч. 2 даної статті мова йде про те, що "кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір".

2. Право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання

Медичне втручання, тобто застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини, відповідно до ст. 42 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта.

Згода на медичне втручання повинна відповідати таким критеріям правомірності:

1) інформованість згоди чи відмови від медичного втручання - це надання в установленому законодавством порядку медичної інформації та відомостей про необхідне медичне втручання, за результатами якого пацієнт реалізує своє право на особисту недоторканність і приймає рішення про проведення чи відмову від проведення медичного втручання.

Інформація, що повинна бути надана пацієнтові складається з двох блоків, а саме:

- загального, тобто медичної інформації: про

стан здоров`я людини;
історію її хвороби;
про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів;
прогноз можливого розвитку захворювання;
ризик для життя і здоров`я);

спеціального, тобто інформації, яка стосується запропонованого медичного втручання у кожному конкретному випадку, а не загалом методів лікування даного захворювання

про мету медичного втручання;
тривалість медичного втручання;
наслідки медичного втручання;
альтернативні методи лікування даного захворювання;
прогноз і ризик майбутнього медичного втручання);

2) добровільність як другий необхідний критерій згоди чи відмови від медичного втручання означає прийняття пацієнтом рішення щодо свого здоров`я, у процесі якого реалізується право на особисту недоторканність без жодного впливу будь-яких зовнішніх чинників. Згода має бути добровільною, тобто забороняється будь-який тиск на хворого, а також гарантується можливість відкликати такий дозвіл будь-коли;

3) компетентність - це встановлена законодавством можливість пацієнта приймати рішення про згоду чи відмову від медичного втручання.

За загальним правилом некомпетентними давати згоду на медичне втручання відповідно до законодавства є:

особи до 14 років;
недієздатні особи.
Особам від 14 до 18 років медичне втручання здійснюється за згодою самого неповнолітнього пацієнти та з дозволу батьків (опікунів, членів родини).

Аналіз законодавства дає можливість визначити, що некомпетентними давати відмову від медичного втручання (за загальним правилом) є:

особи до 18 років (якщо повна цивільна дієздатність не набута чи не надана особі у встановленому законом порядку швидше);
недієздатні особи.

Форма згоди і відмови від медичного втручання. За загальним правилом, згода може бути надана як в усній, так і в письмовій формі, оскільки законодавець не визначає жодну з форм як обов`язкову. Відмова знову ж може бути в обидвох зазначених формах, оскільки з контексту норми випливає лише право лікаря брати таку відмову в письмовій формі, а не обов`язок (...лікар має право взяти від пацієнта письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків). Проведення медичного втручання без згоди пацієнта та/чи його законних представників допускається лише у невідкладних випадках. Закон не містить жодного переліку невідкладних екстремальних випадків, які становлять реальну загрозу життю хворого, що дають лікарю право оперувати та застосовувати складні методи діагностики без згоди. Слід пам`ятати, що лікар у тих випадках діє у стані крайньої необхідності. Стан крайньої необхідності має місце за певних умов, а саме коли:

небезпека для життя людини дійсно є реальною, а не можливою. Тому, коли застосовується так звана "планова" операція як один з можливих методів лікування, то у таких випадках мова не може йти про крайню необхідність;
небезпека, яка загрожує життю, не може бути ліквідована іншими засобами, крім обраного втручання (для прикладу, операція, переливання крові);
шкода, яка заподіюється при медичному втручанні, повинна бути менш небезпечною для хворого, ніж шкода, що породжена патологічним процесом чи травмою, з приводу якої і відбувалось дане втручання.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов`язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків. Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

3. Право на свободу вибору в галузі охорони здоров`я.

Структура права на свободу вибору в галузі охорони здоров`я складається з п`яти елементів (можливостей), а саме:

права на вільний вибір лікаря;
права на вибір закладу охорони здоров`я;
права на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;
право на заміну лікаря на вимогу;
право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров`я України. Ми зосередимо Вашу увагу лише на двох складових цього права.

Віковим цензом для реалізації права на свободу вибору в галузі охорони здоров`я є досягнення пацієнтом 14 років. А відтак, особа, яка досягла вказаного віку має право:

на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги;
бути прийнятим у будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування, а також коли це виправдано станом пацієнта (ст. 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Захист права на свободу вибору лікаря та лікувального закладу насамперед здійснюється шляхом звернення до службових осіб, якими є завідувач відділення, заступник головного лікаря з лікувально-профілактичної роботи та головний лікар. Письмова заява, належним чином оформлена та зареєстрована, на ім`я вищевказаних посадових осіб, з посиланням на нормативно-правові акти, які встановлюють право вільного вибору, в багатьох випадках веде до бажаної мети - надання медичної допомоги саме у цій лікарні або обраним лікарем.

Держава не лише визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я, а й забезпечує його захист (ст. 8 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я"). На жаль, права та законні інтереси пацієнтів можуть постраждати в процесі надання медичної допомоги. А відтак, слід розглянути основні форми захисту прав пацієнтів та надати останнім кілька практичних порад поведінки у такій ситуації.

Так, пацієнт, який вважає, що його право на охорону здоров`я було порушене, медичним працівником може звернутися за захистом до органів внутрішніх справ. У відповідь на звернення громадянина органи внутрішніх справ не пізніше, ніж в триденний строк, зобов`язані прийняти одне з таких рішень:

Порушити кримінальну справу;
Відмовити в порушенні кримінальної справи;
Направити заяву або повідомлення за належністю (ст. 94, 95 Кримінально-процесуального кодексу України).

Характерним для даної форми захисту прав людини в сфері охорони здоров`я є те, що усі необхідні дії щодо притягнення винної у вчиненні злочину особи до відповідальності виконують органи внутрішніх справ, в той час як сам заявник у даному процесі участі практично не бере, за винятком випадків оскарження бездіяльності самих співробітників органів внутрішніх справ щодо ведення досудового слідства в кримінальній справі.

Однією із найпопулярніших в Україні є судова форма захисту прав людини, що гарантується ст. 55 Основного Закону України. Пацієнт може захищати свої порушені, невизнані та оспорені права, шляхом звернення до суду в порядку:

1) кримінального судочинства, якщо він став потерпілим від злочину (суспільно небезпечного винного діяння, вчиненого суб`єктом злочину [ст. 11 Кримінального кодексу України]). На жаль, строків для розгляду справ у суді в порядку кримінального судочинства не передбачено, лише зазначено, що судове засідання по кожній справі відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку (ст. 257 КПК України). А відтак, зважаючи на складність медичних справ, часто трапляється затягування строків розгляду справи, що, звичайно, негативно впливає на ефективність і своєчасність захисту прав пацієнтів.

Позитивною рисою кримінального судочинства слід назвати підтримання державного обвинувачення прокурором, що спрощує для пацієнта процес доведення вини медичного працівника у вчиненні злочину. Адже в кримінальному процесі діє презумпція невинуватості особи, а відтак, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Основного Закону України).

2) цивільного судочинства. Цивільний позов є найпоширенішим засобом реалізації права на відшкодування шкоди, завданої здоров`ю (майнової і моральної). Кожен пацієнт має право звернутися за захистом свого права на охорону здоров`я, якщо вважає, що його було порушено, внаслідок неналежного надання медичної допомоги (відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі (ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України). У виняткових випадках, за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на п`ятнадцять днів. На жаль, на практиці з різних причин трапляються випадки розгляду справи понад 3-5 років лише в суді першої інстанції.

Детальніше зупинимося також на адміністративній позасудовій формі захисту прав людини у сфері охорони здоров`я, адже вона є не лише ефективною, а й вимагає, в порівнянні з іншими, від пацієнта мінімальних часових та фінансових затрат.

Ця форма захисту прав людини полягає у зверненні до вищестоящої особи (службової особи закладу охорони здоров`я) чи до вищестоящого органу (відповідного управління охорони здоров`я, міністерства охорони здоров`я) у царині охорони здоров`я із використанням різних засобів захисту. Підставами для звернення до вищезазначених органів є порушення права, відмова у реалізації права, заподіяння шкоди здоров`ю, встановлення факту таких порушень тощо.

Звернення може бути здійснене усно на особистому прийомі або письмово шляхом подання відповідної заяви про забезпечення реалізації передбаченого законом права чи скарги про порушення певними медичними працівниками прав людини. Подання такої заяви або скарги відповідно до ст. 9 Закону України "Про звернення громадян" зобов`язує орган, до якого скаржаться, всебічно та об`єктивно розглянути наведені у скарзі або заяві доводи та вимоги, та за результатами такого розгляду прийняти рішення. Громадянин про прийняте рішення повідомляється письмово. Крім того, йому роз`яснюється порядок оскарження такого рішення, в разі незгоди з останнім.

Звернення громадян розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Сподіваємось, що "озброївшись" знанням чинного законодавства України та використовуючи наші поради, пацієнти зможуть ефективно захищати свої порушені права. Слід пам`ятати, що запобігти конфлікту завжди простіше, ніж згодом його вирішувати. У свою чергу, запобігти виникненню конфлікту "лікар-пацієнт" можна лише в одному випадку: якщо обидві сторони не лише пам`ятатимуть про свої права, а й виконуватимуть свої обов`язки.

Права медичних працівників, що гарантовані їм законодавством України

Права медичного працівника за законодавством України

Права медичних працівників, що гарантовані їм законодавством України

Всеукраїнський тиждень права, який щорічно проходить в Україні, цього річ пройде з 6 по 10 грудня. У межах даного заходу, Міністерство охорони здоров'я України спільно з ВГО "Фундація медичного права та біоетики України", вирішили привернути увагу медичної громадськості до окремих проблем прав людини у сфері охорони здоров'я з метою гармонізації взаємин "лікар-пацієнт". Юридична служба МОЗ України підготувала до оприлюднення цикл матеріалів, які будуть опубліковані на офіційному порталі міністерства з 6 по 9 грудня 2010 року.

10 грудня 1948 р. Організація Об'єднаних Націй прийняла засадничий правозахисний документ, а саме Загальну декларацію прав людини. Знаменуючи річницю ухвалення цього фундаментального міжнародно-правового акту у сфері прав людини, за пропозицією Генеральної асамблеї ООН, відтоді 10 грудня відзначається як Міжнародний день захисту прав людини.

У даній статті будуть розкриті деякі права медичних працівників, що гарантовані їм законодавством України, та реалізація яких, на нашу думку, викликає найбільше питань серед медичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності.

Право на відмову від подальшого ведення пацієнта

Окрім ст. 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", де чітко визначено право лікаря на відмову від надання медичної допомоги, є ст. 38 цього ж Закону, де передбачено, що пацієнт має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги. В Законі не передбачено випадків, за яких лікар має право відмовити пацієнту як такий, що не може запропонувати свої послуги. Це оціночне поняття породжує проблеми у правозастосуванні, а відтак, пропонуємо заповнити правову прогалину за допомогою деонтологічної норми (п. 3.4. Етичного кодексу лікаря України „лікар має право відмовитися від лікування хворого, якщо впевнений, що між ним і пацієнтом відсутня необхідна взаємна довіра, коли відчуває себе недостатньо компетентним або не має у своєму розпорядженні необхідних для проведення лікування можливостей та в інших випадках, якщо це не суперечить Клятві лікаря України"): на практиці можна тлумачити випадки, коли лікар не може запропонувати свої послуги як такі, що визначені як підстави для відмови лікаря від пацієнта в Етичному кодексі лікаря України.

Ще одна законна підстава для відмови від надання медичної допомоги закріплена у нормі ч. 2 ст. 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я". З положення цієї норми випливає, що за винятком невідкладного стану, пацієнту можна відмовити у наданні допомоги, якщо заклад, обраний хворим, не має можливість забезпечити відповідне лікування (для прикладу, відсутнє необхідне обладнання, профільні фахівці, відділення).

Право на передачу інформації про пацієнта

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків (ст. 40 Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я"). Випадки правомірного розголошення медичної таємниці передбачені у таких нормативно-правових актах: ч. 2 ст. 32, ч. 3 ст. 34 Конституції України, ч.2, 4 ст. 285 Цивільного кодексу України, ст. 30 Сімейного кодексу України, ст. 7 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 р., ст. 9 Закону України „Про попередження насильства в сім'ї" від 15.11.2001 р., ч. 2, 5 ст. 39, ст. 39-1, 40, ч. 1 ст. 43 Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19.11.1992 р., ст. 4 Закону України „Про психіатричну допомогу" від 22.02.2000 р., ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 9 закону України „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" від 12.12.1991 р., ч. 5 ст. 14 Закону України „Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" від 15.02.1995 р., ч. 2 ст. 26 Закону України „Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 р., ч. 2 ст. 17 Закону України „Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" від 05.07.2001 р.

Правомірно розголошуючи медичну таємницю, медичним працівникам слід пам'ятати:

реалізуючи своє право на передачу інформації про пацієнта, медики повинні чітко знати законодавчу норму, на підставі якої надають медичну інформацію, тим самим правомірно розголошуючи медичну таємницю, та здійснювати такі дії на підставі звернення, оформленого в установленому законом порядку.
розглядаючи звернення компетентних осіб, слід розмежовувати, коли вони витребують медичну інформацію для виконання своїх трудових обов'язків (наприклад, при здійсненні службової перевірки) і виступають роботодавцями, а коли виконують службові обов'язки (наприклад, проводять дослідчу перевірку). А відтак, у першому випадку, медики, надаючи медичну інформацію, порушуватимуть чинне законодавство України, зокрема ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", а в другому - діятимуть правомірно, незалежно від волі пацієнта чи його законних представників.
при підготовці клопотань, адвокатських запитів, слід пам'ятати, що у законодавчо встановлених випадках допускається розголошення медичної таємниці, яке буде правомірним. І таким випадком може бути те, що надання інформації слугуватиме інтересам рідних, близьких, спадкоємців померлого, наприклад, для відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи. У процесуальному документі доречно буде зазначити, що документи, які витребуються, необхідні для захисту свої інтересів (для захисту інтересів клієнта - для правників) як спадкоємця, у зв'язку зі смертю, наприклад, чоловіка (дружини).

Конституція України (ст. 55) гарантує кожній людині, в тому числі і медичному працівнику, право на судовий захист . Дане право медичний працівник може реалізувати у порядку:

1. Цивільного судочинства (відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право … звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів). Зокрема, в порядку цивільного судочинства медичний працівник може:

оскаржити незаконне звільнення з роботи (у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки) та вирішувати інші трудові спори (в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права). Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя;
захищати свою честь, гідність та ділову репутацію, що були принижені іншими особами. Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснює, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків;
оскаржувати накладене на нього стягнення у порядку регресу за ненадання чи неналежне надання медичної допомоги. Мабуть, цю категорію справ слід розглянути детальніше. Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України моральну та матеріальну шкоду, завдану лікарем пацієнту в процесі виконання ним своїх професійних обов'язків відшкодовуватиме заклад охорони здоров'я, який, відтак, має право завернутися до працівника в порядку регресу і вимагати відшкодування сплаченої суми. При цьому слід пам'ятати про таке:

- за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває у трудових відносинах. Відшкодування шкоди проводиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації. За правилами ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками");
- на працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайної необхідності (ч. 4 ст.130 КЗпП України) (слід пам'ятати, що усі дії медичних працівників у невідкладних станах слід розцінювати як дії у стані крайньої необхідності);
- працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст.134 КЗпП України). Працівник несе повну матеріальну відповідальність не лише у тих випадках, коли відносно нього винесено обвинувальний вирок, а й тоді, коли наявність складу злочину в його діях встановлена слідчими органами (притягнення до кримінальної відповідальності з подальшим припиненням провадження у справі за нереабілітуючою підставою, що не виключає кримінальної відповідальності);
- регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років, з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо) (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди").

2. Кримінального судочинства (відповідно до ст. 236-7 Кримінально-процесуального кодексу України постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову з дотриманням правил підсудності). Це означає, що медичний працівник має право в порядку кримінального судочинства оскаржувати постанову про порушення щодо нього кримінальної справи за фактом вчинення професійного (медичного) злочину. Також слід пам'ятати про те, що у кримінальному судочинстві діє принцип презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62 Конституції України). В цивільному судочинстві - принцип презумпції вини: особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Прес-служба МОЗ України

Які умови оплати праці медичних працівників з сімейної медицини?

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2002 № 827 та спільного наказу Мінпраці та МОЗ від 17.09.2002 № 487/344 сімейним лікарям схемні посадові оклади встановлюються на рівні схемних посадових окладів лікарів-хірургів, а медичним сестрам - на рівні середнього медичного персоналу стаціонарів. Згідно з наказом Мінпраці та МОЗ від 10.05.2000 № 101 дільничним лікарям і дільничним медичним сестрам, які перейшли на посади медичних працівників з сімейної медицини, зберігається надбавка за тривалість безперервної роботи, яку вони отримували на попередньому місці роботи. Крім того лікарям, які перейшли на посаду ; сімейного лікаря на протязі трьох років зберігається виплата за кваліфікаційну категорію за спеціальностями "Педіатрія", "Терапія", "Підліткова терапія", "Медицина невідкладних станів" та "Суднова медицина" (п.2.1.1 наказу Мінпраці та МОЗ від 30.05.2003 №144/239). Відповідно до наказу МОЗ України від 19.05.2003 №221 (доповнення де п.3.11 Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом МОЗ від 19.12.97 №359), лікарям, призначеним на посади сімейних лікарів, кваліфікаційна категорія за спеціальністю "загальна практика - сімейна медицина" може бути присвоєна після трьох років роботи на цій посаді а урахуванням стажу роботи та кваліфікаційної категорії за лікарськими спеціальностями "Терапія", "Підліткова терапія", "Педіатрія", "Медицина невідкладних станів", "Суднова медицина" та медичним сестрам, які перейшли на посади середнього медперсоналу з сімейної медицини, зберігається протягом 3-х років кваліфікаційна категорія за спеціальностями "фельдшер", "фельдшер швидкої допомоги", "акушерка жіночої консультації", "медична сестра стаціонару", "медична сестра поліклініки", "медична сестра дитячого стаціонару", "медична сестра дитячої поліклініки" (п.2.3.2 наказу Мінпраці та МОЗ України від 15.03.2004 № 55/137).

Які види доплат, надбавок та підвищень схемних посадових окладів (ставок заробітної плати) не включаються у заробітну для визначення розмірів доплат до мінімальної заробітної плати?

Відповідно до ст. З Закону України "Про оплату праці" (в редакції Закону України від 01.06.2000 №1766-Ш) до мінімальної заробітної плати включаються всі передбачені умовами оплати праці доплати, надбавки, премії та інші виплати, крім доплат за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога. Враховуючи наведене, при визначенні розміру доплати до мінімальної заробітної плати, у нараховану працівникові заробітну плату не включаються такі виплати: - підвищення та доплата до схемних посадових окладів (ставок заробітної плати), встановлені у п. 3.5.1-3.5.8, 3.5.14-3.5.16, 3.7 розділу 3 та у додатках 3-5, 8 до наказу Мінпраці та МОЗ від 06.04.2001 № 161/137 у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці; - доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника та за суміщення професій (посад), за умови виконання цих робіт за межами робочого часу за основною посадою (п.4.2, 4.3.2 розділу 4); - доплата за роботу з ненормованим робочим днем (п. 4.4.6 розділу 4); - оплата праці за роботу в надурочний час та за сумісництвом; - надбавка за обслуговування спецконтингенту (п.5.4.2 розділу 5); - матеріальна допомога; - премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції.

Як встановити посадовий оклад заступнику головного бухгалтера, посадовий оклад якого підвищується на 15% за наявність поліклініки?

Підвищення посадового окладу головного бухгалтера закладу охорони здоров'я на 15% за наявність поліклініки формує його новий посадовий оклад. Посадовий оклад заступника головного бухгалтера встановлюється на 5-15% нижче посадового окладу головного бухгалтера, встановленого з урахуванням зазначеного підвищення.

Чи передбачене підвищення схемного посадового окладу за наявність поліклініки головному лікарю дільничної лікарні?

Відповідно до п.3.5.10 розділу 3 наказу Мінпраці та МОЗ від 06.04.2001 № 161/137 керівним працівникам лікарень, до яких відносяться і дільничні, схемні посадові оклади підвищуються на 15% за наявність поліклініки (поліклінічного відділення).

Як нарахувати заробітну плату машиністу з прання та ремонту спецодягу (білизни), який працює у протитуберкульозному закладі?

Відповідно до п. 3.5.15 розділу 3 спільного наказу Мінпраці та МОЗ від 06.04.2001 № 161/137 формується новий розмір місячного посадового окладу машиніста з прання та ремонту спецодягу (білизни) з урахуванням підвищення на 20%, який потім підвищується на 15% по п. 2.1 додатка 3 за роботу у протитуберкульозному закладі.

Чи підвищується тарифна ставка водія автомобіля, який зареєстрований як "спеціальний" на 20% за роботу на санітарному транспорті?

Так, підвищується у зв'язку з тим, що відповідно до наказу МОЗ України від 02.10.2000 № 232 "Про затвердження Переліку спеціальних та спеціалізованих транспортних засобів сфери охорони здоров'я України, що відносяться до складу (категорії) "санітарних" спеціальний транспорт віднесено до санітарного.

Чи можливе тимчасове переведення водія у період тривалого ремонту автомобіля на посади працівників з ремонтних робіт?

Відповідно до ст.33 та 34 Кодексу законів про працю України з урахуванням доповнень, працівник, у разі простою, може бути переведений за його згодою з урахуванням спеціальності та кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві (установі, організації) на весь час простою на строк до одного місяця з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою та за умови наявності відповідної вакантної посади.

Як нараховується доплата за роботу у нічний час працівникам закладів охорони здоров'я, що розташовані у сільській місцевості?

Пунктом 4.1 розділу 4 наказу Мінпраці та МОЗ від 06.04.2001 № 161/137 встановлено розмір доплати працівникам закладів охорони здоров'я за роботу у нічний час - у розмірі 35 відсотків годинної тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Медичним працівникам, службовцям, робітникам, зайнятим наданням екстреної, швидкої та невідкладної медичної допомоги, доплата за роботу у нічний час здійснюється у розмірі БО відсотків годинної тарифної ставки (окладу). Відповідно до п. 4.1.3 вказані доплати спеціалістам (медичним, фармацевтичним, педагогічним працівникам та службовцям) здійснюються виходячи з посадового окладу, робітникам - з установлених годинних тарифних ставок (місячних окладів), водіям - із годинних тарифних ставок з урахуванням підвищення на 20 відсотків за роботу на санітарному транспорті. Підвищення посадових окладів спеціалістів, встановлене відповідно до п.3.5.16 розділу 3 за роботу в гірській місцевості, формує новий посадовий оклад , до якого і нараховується доплата за роботу у нічний час. Водіям санітарного транспорту доплата за роботу у нічний час нараховується на тарифну ставку, підвищену на 20%.

Яким працівникам схемний посадовий оклад може підвищуватись за використання дезінфекційних засобів?

Відповідно до п. 3.5.14 розділу 3 прибиральникам приміщень, молодшим медичним сестрам, які використовують у своїй роботі дезінфекційні засоби, у т.ч. тих хто прибирає туалети, схемні посадові оклади підвищуються на 10 відсотків.

Який порядок оплати праці керівників спеціалізації (інтернатури) лікарів (провізорів) інтернів?

Відповідно до п.7.7 Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації, затвердженого наказом МОЗ України від 19.09.96 №291 оплата за керівництво підготовкою лікарів (фармацевтів) - інтернів здійснюється їх керівникам за час роботи згідно з чинним законодавством, як оплата праці керівників практики студентів. Згідно з Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України оплата праці безпосередніх керівників практики (у т.ч. інтернатури) здійснюється згідно з діючими ставками погодинної оплати праці працівників, зайнятих в усіх галузях народного господарства за проведення учбових занять з розрахунку 1 година на одного студента на тиждень (наказ Міністерства освіти України від 20.12.94 №351 "Про внесення змін до Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України"). Розміри погодинних ставок затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 26.02.2004 №160 (додаток 15): професор - 22,10 доктор наук - 17,50 доцент або кандидат наук - 13,99 особи, які не мають наукового ступеня - 11,68 Відповідно до п.5.3 вказаного Положення та наказу МОЗ від 03.10.95 №179 "Про затвердження Інструкції про виробничу практику студентів медичного, лікувального, педіатричного, медико-профілактичного, стоматологічного, фармацевтичного факультетів медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів Ш-ІУ рівнів акредитації" оплата праці безпосередніх керівників інтернатури може проводиться навчальним закладом за трудовою угодою або базою практики відповідно до договору, заключеного між навчальним закладом і базою практики.

Чи можливе встановлення головним позаштатним спеціалістам за основним місцем роботи одночасно надбавки за складність, напруженість у роботі та доплати за збільшення обсягу роботи у розмірах до 50% посадового окладу?

Відповідно до п.2 наказу Мінпраці та МОЗ України вїдОб.04.2001 №161/137 керівнику закладу надано право в межах фонду заробітної плати встановлювати працівникам доплати і надбавки у розмірі відповідно до 50 відсотків посадового окладу. Отже, головним позаштатним спеціалістам може бути встановлено одночасно надбавку за складність, напруженість у роботі у розмірі до 50 відсотків посадового окладу та доплату за збільшення обсягу роботи (організаційно-методичне керівництво відповідною службою) також у розмірі до 50 відсотків посадового окладу.

Як оформляються документи і в якому порядку здійснюється оплата праці медичних працівників, які залучаються у надурочний час для надання екстреної медичної допомоги хворим?

Екстрена медична допомога надається, як правило, штатними медичними працівниками закладу у разі виникнення виробничої необхідності (загроза життю, невиходу змінника та в інших екстрених випадках). Виклик медичних працівників у понадурочний час для надання екстреної медичної допомоги хворим оформляються наказом по закладу за погодженням з профспілкою (ст.64) з оплатою праці у підвищеному розмірі відповідно до ст.106 КЗпП. При почасовій оплаті праці (місячному посадовому окладі) робота у надурочний час оплачується у подвійному розмірі почасової тарифної ставки, розмір якої визначається виходячи з норми робочого часу та встановленого посадового окладу. У разі підсумованого обліку робочого часу в такому же порядку як надурочні оплачуються всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді. При цьому компенсація за надурочну роботу шляхом надання відгулу не допускається.

Яким категоріям керівних працівників станцій швидкої медичної допомоги і в якому випадку зберігається і виплачується надбавка за тривалість безперервної роботи по п. 5.1.12 розділу 5 наказу Мінпраці та МОЗ від 06.04.2001 № 161/137

Відповідно до п. Б.1.12 розділу Б у редакції наказу Мінпраці та МОЗ від 22.02.2002 № 110/72 лікарям, які працювали у виїзних бригадах швидкої медичної допомоги і перейшли на посади головних лікарів станцій швидкої медичної допомоги та їх заступників, завідувачів підстанціями та відділеннями станцій швидкої медичної допомоги, надбавка за тривалість безперервної роботи, розмір якої визначається виходячи зі стажу безперервної роботи у виїзних бригадах, зберігається незалежно від того, в який період відбувся перехід. Дія цього пункту набула чинності з 1 лютого 2002 року.

Як проводиться оплата праці членів експертних комісій за проведення експертизи медичних справ по встановленню причинного зв'язку хвороб, пов'язаних з аварією на Чорнобильській АЕС?

Відповідно до п. 9 Положення про систему експертизи по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, затвердженого спільним наказом МОЗ та Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 30.05.97 № 166/129, за проведення експертизи однієї медичної справи оплата.здійснюється як за консультацію тривалістю 0,5 години за погодинними ставками, наведеними у п. 2.19 наказу Мінпраці та МОЗ від 15.03.2004 № 55/137.

Які категорії медичного персоналу мають право на пільги з оплати комунальних послуг згідно з чинним законодавством?

Згідно з Інструкцією про порядок забезпечення безоплатними квартирами з опаленням і освітленням педагогічних, медичних, ветеринарних, культурно-освітніх працівників і кіномеханіків, затвердженою 21.09.88 Мінфіном, МОЗ, Міносвіти, Мінкультури, Держагропромом України, право на пільги з комунальних послуг мали медичні працівники, які працювали і проживали у сільській місцевості і селищах міського типу. Основами законодавства України про охорону здоров'я (п."ї" ст.77) визначено, що право на пільги з комунальних послуг мають лише медичні і фармацевтичні працівники, які проживають у сільській місцевості, до якої селища міського типу не належать. Таким чином, після прийняття зазначеного закону медпрацівники селищ міського типу втратили право на вказані пільги. Міністерством підготовлено проект змін і доповнень до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо поширення пільг з оплати комунальних послуг на медичних працівників селищ міського типу, який буде подано на розгляд до Верховної Ради України у вересні п. р. До вирішення цього питання зазначені категорії медпрацівників мають право звертатися за призначенням житлових субсидій. Разом з цим слід враховувати, що чинність відповідної пільги може бути припинена законом про бюджет на відповідний рік. Зокрема, дія положень законодавчих актів України у частині звільнення або зменшення плати за житло та комунальні послуги припинялися на 2000, 2001, 2003 та 2004 бюджетні роки. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2002 № 253 "Про затвердження Стратегії заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню" Міністерством праці та соціальної політики розроблено проект Закону України "Про заміну системи пільг на адресні компенсаційні виплати", реалізація якого планується у 2005 році.

З приводу надання пільг з оплати за користування житлово-комунальними послугами

З огляду на соціальне значення та необхідність термінового вирішення цієї проблеми, за ініціативи Міністерства охорони здоров'я України, 2 червня 2005 року прийнятий Верховною Радою України Закон України "Про внесення змін до статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я" щодо відновлення пільг для вказаних категорій громадян, який після підписання Президентом України набуває чинності з 01.01.2006 року. До 2006 року колишні медичні працівники - пенсіонери мають право оформлювати житлові субсидії

Які лікарські засоби відносяться до медичних імунобіологічних препаратів та яким нормативним документом це визначається?

До імунопрепаратів належать алергени, антигени, вакцини (анатоксини), цитокіни, імуномодулятори бактерійного походження та на основі органів і тканин, препарати, які одержують з крові та плазми людини, імунні сироватки, імуноглобуліни (включаючи моноклодальні антитіла), пробіотики, інтерферони, діагностичні засоби, призначені для використання in vitro (в тому числі діагностичні поживні середовища, тест системи для діагностики інфекційних захворювань за методом імуноферментного аналізу (ІФА), полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), а також поживні середовища, діагностикуми, реагенти, які використовуються в мікробіологічній практиці (включаючи вірусологічні дослідження наявності збудника інфекційних та паразитарних хвороб на об"єкті з навколишнього природного середовища). Визначення медичних імунобіологічних препаратів наведено у постанові КМУ від 15 січня 1996 р. № 73 "Про затвердження Положення про контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам державних та міжнародних стандартів".

Щодо визначення терміну "медичні вироби"

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.11.2005 року № 1497 "Про затвердження Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення" - медичні вироби - прилади, комплекси, системи, обладнання, апарати, інструменти, пристрої, імплантанти, приладдя, матеріали або інші вироби, в тому числі інвазивні медичні вироби; медичні вироби для діагностики in vitro; медичні вироби, що не досягають основної передбачуваної мети в організмі людини або на ньому за допомогою фармакологічних, імунобіологічних або метаболічних засобів, але функціям яких такі вироби можуть сприяти; медичні вироби, які використовуються як окремо, так і в поєднанні між собою, включаючи програмні засоби, необхідні для їх належного використання, з метою забезпечення: - профілактики, діагностики, лікування, спостереження або полегшення стану пацієнта у разі захворювання, травми, каліцтва або їх компенсації; - дослідження, заміни або видозмінювання структури (анатомії) органів, тканин чи фізіологічних процесів; - контролю процесу запліднення.

Щодо вирішення соціальних проблем працівників галузі охорони здоров'я

На виконання постанов Кабінету Міністрів України від 15.01.2005 №36 та від 09.04.2005 № 267 "Про підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" посадові оклади працівників охорони здоров'я підвищені з 01.01.2005 на 10,5%, з 01.04.2005 - на 10,7%, а з 01.07.2005 будуть підвищені ще на 6,9%. У відповідності зі статтею 83 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" розмір мінімальної заробітної плати планується збільшити з 1 вересня ще на 7,1 відсотка. Крім того, згідно зі статтею 84 вищезазначеного закону Кабінету Міністрів України доручено визначити порядок і терміни поетапного запровадження умов оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки та впорядкування умов оплати праці окремих категорій працівників бюджетної сфери. Що стосується надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу залежно від стажу роботи за фахом у розмірах від 10 до 30 відсотків, а також отримання щорічної грошової винагороди у розмірі середньомісячної заробітної плати за сумлінну працю та допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу при наданні щорічної відпустки, то ці виплати передбачені у нової редакції Основ законодавства України про охорону здоров'я, яка Міністерством охорони здоров'я опрацьовано та втретє буде подано найближчим часом до Кабінету Міністрів України.

Як забезпечити лікувальним харчуванням дитину, хвору на фенілкетонурію?

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2000 р. № 1389 "Про заходи щодо забезпечення дітей повноцінними продуктами харчування і виробами дитячого асортименту, стимулювання вітчизняного виробництва та реалізації зазначених товарів" Міністерство здійснює закупівлю лікувального харчування для дітей віком до 3 років включно на 70% від потреби. Діти, які не забезпечені препаратами лікувального харчування за рахунок Державного бюджету, забезпечуються цими продуктами за рахунок місцевих бюджетів.

Щодо надання права медичним працівникам на пільги з оплати житлово-комунальних послуг

Медичні працівники, які проживали й працювали у сільській місцевості та селищах міського типу, мали право до 1992 року за нормативними актами на безоплатну квартиру з опаленням і освітленням, яке забезпечувалось у порядку, затвердженому Інструкцією від 21.09.88. Ці пільги зберігалися і для медичних працівників, які вийшли на пенсію і проживали у цих населених пунктах. З прийняттям Основ законодавства України про охорону здоров'я у 1992 році право на вказані пільги мають лише медичні працівники, які проживають у сільській місцевості (п. "ї" статті 77), у зв'язку з чим указана вище Інструкція діє лише в частині, що не суперечить чинному законодавству. Таким чином, медики селищ міського типу та пенсіонери втратили право на вказані пільги. Статтею 80 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" та статтею 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" вказані пільги відновлені для громадян, які мають на них право. З метою розв'язання існуючої соціальної проблеми в галузі охорони здоров'я щодо відновлення пільг медичним працівникам, які проживають у селищах міського типу та збереження їх для пенсіонерів-колишніх медичних працівників, Верховною Радою України 27 листопада 2003 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законів України" за поданням народного депутата України Гавриша С.Б.(реєстраційний номер 2108 від 04.10.2002), який Президентом України повернуто у грудні 2003 року для повторного розгляду. З метою врегулювання цієї проблеми за ініціативою МОЗ України народні депутати України Васильєв О. А., Супрун Л. П., Гавриш С. Б., Губський Б.В. подали на розгляд до Верховної Ради України законопроекти щодо внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я (реєстраційні номери 6340 від 16.11.2004, 7013-1 від 04.02.2005, 7013-2 від 14.02.2005 та 7013-3 від 28.02.2005) стосовно відновлення вказаних пільг для медичних і фармацевтичних працівників, що проживають у селищах міського типу та пенсіонерів, які найближчим часом будуть розглянуті. Зазначені законопроекти підтримані також Міністерством праці та соціальної політики та Міністерством фінансів України. До вирішення цього питання вказані вище категорії медичних працівників та пенсіонери мають право звернутися за призначенням житлових субсидій.

Щодо доплати до пенсії донорам і особам, нагородженим знаком "Почесний донор України"

Відповідно до статті 11 Закону України "Про донорство крові та її компонентів" особам, нагородженим знаком "Почесний донор України" встановлюється надбавка у розмірі 20 відсотків від мінімальної пенсії, що призначається за віком. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (пункт "в") встановлено, що зазначена надбавка нараховується виходячи з розміру мінімальної пенсії 19 грн. 91 коп., що становить 3 грн. 98 копійок. За ініціативою МОЗ України прийнято Закон України „Про внесення змін до статті 13 Закону України „Про донорство крові та її компонентів" від 16.11.2004 № 2177-ІУ, згідно з яким надбавки до пенсії Почесним донорам змінено і встановлено 10 відсотків від законодавчо встановленого прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року.

Щодо необхідності обов'язкових профілактичних щеплень для вступу дитини до дитячого закладу

Інфекційні хвороби, які попереджаються проведенням профілактичних щепленнями, дуже часто призводять до інвалідизації та смерті дитини. В усьому світі визнано, що найефективніший захист від інфекційних хвороб, який може запропонувати сучасна медицина, є проведення профілактичних щеплень з метою формування несприйнятливості до інфекції. У разі відмови від щеплення, батьки дитини залишають її незахищеною від інфекційних хвороб, ризикують здоров'ям, а часто і життям своєї дитини та тих дітей, які її оточують. В Україні профілактичні щеплення здійснюються згідно із законами "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та "Про захист населення від інфекційних хвороб". Згідно статті 15. "Запобігання інфекційним захворюванням у дитячих закладах" закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров'я, в якому дитина перебуває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі даних медичного огляду дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у цьому закладі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями. Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється.

Щодо переліку документів для відкриття стоматологічної клініки

Згідно Переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затвердженого постановою КМУ від 4 липня 2001 р. № 756 "Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензій для окремого виду господарської діяльності" для проведення Медичної практики необхідно мати: - засвідчені в установленому порядку копії установчих документів (для юридичної особи) - засвідчена в установленому порядку копія висновку державної санітарно-епідеміологічної служби (за місцем провадження діяльності) про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення медичної практики - довідка МОЗ або уповноваженої ним установи про стан матеріально-технічної бази суб'єкта господарської діяльності, наявність у нього нормативно-правових документів, у тому числі нормативних документів із стандартизації, необхідних для провадження відповідного виду господарської діяльності - засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують відповідність кваліфікації персоналу вимогам до здійснення медичної практики (диплом державного зразка про медичну освіту або сертифікат лікаря-спеціаліста, виданий вищим медичним навчальним закладом III - IV рівня акредитації, закладом післядипломної освіти); посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю; свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних працівників, видане вищим медичним навчальним закладом, закладом післядипломної освіти І - III рівня акредитації - документ, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю на момент подання заяви (засвідчена в установленому порядку копія трудової книжки з наявністю даних за останні п'ять років або витяг з неї, інший документ) Розклад роботи ліцензійної комісії МОЗ України: Понеділок, середа, п'ятниця з 9.00 по 13.00, тел. 253-59-13

Як здійснюється нагляд і контроль у сфері ліцензування з оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами ?

Зброжек Світлана Іванівна- начальник відділу з контролю за дотриманням ліцензійних умов управління ліцензування та реєстрації: Відповідно до Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності Державний нагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок. Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює позапланові перевірки додержання органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування лише на підставі надходження до нього в письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення вимог законодавства у сфері ліцензування, або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень органом ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування. Орган ліцензування під час перевірки надає спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування рішення та інші документи з питань ліцензування та забезпечує умови для проведення перевірки. За результатами перевірки спеціально уповноважений орган з питань ліцензування складає акт у двох примірниках. Один примірник акта видається керівнику органу ліцензування, діяльність якого перевірялася, другий - зберігається спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. У разі виявлення порушень органом ліцензування законодавства у сфері ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування не пізніше ніж за десять робочих днів з дати складання акта перевірки видає розпорядження про усунення органом ліцензування порушень законодавства у сфері ліцензування. Орган ліцензування, який одержав розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, зобов'язаний в установлений у розпорядженні строк подати спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування інформацію про усунення виявлених порушень. Контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання здійснюють спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок. ( Статтю 20 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 2953-111 ( 2953-14 ) від 17.01.2002.) Контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснюють органи ліцензування та спеціально уповноважений орган з питань ліцензування в межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок. Планові перевірки дотримання ліцензіатом ліцензійних умов проводяться не частіше одного разу на рік. Позапланові перевірки здійснюють органи ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування лишена підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов. Ліцензіат під час перевірки дотримання ним ліцензійних умов надає всі необхідні для проведення перевірки документи та забезпечує умови для її проведення. Орган, що здійснює перевірку, за результатами перевірки складає акт у двох примірниках. Один примірник акта видається керівнику суб'єкта, який перевірявся, другий - зберігається органом, який здійснив перевірку. Орган ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування не пізніше десяти робочих днів з дати складання акта перевірки порушень ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов або орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії. Ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення ним порушень ліцензійних умов, зобов'язаний в установлений у розпорядженні строк подати органу, який видав це розпорядження, інформацію про усунення порушень. Державні контролюючі органи та органи місцевого самоврядування у разі виявлення порушень ліцензійних умов зобов'язані повідомити про ці порушення орган ліцензування.

Щодо умов оплати праці працівників шкірно-венерологічного диспансеру

Шевеленко Лариса Олександрівна - головний спеціаліст Департаменту економіки і фінансів. Відповідно до п.2.10 додатка 3 до наказу Мінпраці та МОЗ від 05.10.2005 № 308/519 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення" право на підвищення посадових окладів на 15 відсотків у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці мають лікарі, середній медперсонал, сестри-господарки, молодші медсестри, медичні реєстратори та робітники всіх професій, які обслуговують хворих з заразними хворобами шкіри та інфекціями, що передаються статевим шляхом. Конкретний перелік посад працівників, яким посадові оклади підвищуються у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці затверджується керівником закладу охорони здоров'я за погодженням з профспілковим комітетом у залежності від функціональних обов'язків та обсягу роботи у цих умовах. Що стосується працівників, які працюють на посадах бухгалтерів, економістів, оператора ЕОМ, інспектора відділу кадрів та секретаря, то вони безпосередньо не обслуговують вказаних хворих, тому права на підвищення посадових окладів не мають.

Щодо зарахування стажу роботи у шкірно-венерологічному диспансері

Статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено зарахування стажу роботи у подвійному розмірі працівникам, які безпосередньо обслуговують хворих в інфекційних лікарнях(відділеннях). Відповідно до Примірного положення про шкірно-венерологічний диспансер, затвердженого наказом МОЗ України від 07.06.2004 № 286 "Про удосконалення дерматовенерологічної допомоги населенню України", цей заклад охорони здоров'я є самостійним спеціалізованим лікувально-профілакним закладом, призначеним для надання консультативно-діагностичної та лікувально- профілактичної допомоги населенню та здійснення профілактичних та протиепідемічних заходів, які попереджають розповсюдження заразних хвороб шкіри та інфекцій, що передаються статевим шляхом. Пенсійний фонд України погодився з роз'ясненням МОЗ щодо зарахування стажу роботи у подвійному розмірі згідно із Законом України "Про внесення зміни до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" медичним працівникам шкірно-венерологічних закладів охорони здоров'я (відділень, кабінетів, палат), які працюють з хворими на патологію у відповідності з наказом МОЗ від 19.07.1995 № 133 "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитичних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" (лист від 15.02.2006 № 10.03.68/286). Це роз'яснення направлено обласним управлінням Пенсійного фонду для керівництва та використання в роботі. У відповідності з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників(випуск 78.2002 рік) посади молодших медичних сестер віднесені до робітників, які працюють без вимог до стажу роботи, мають повну або базову загальну середню освіту та підготовку на робочому місці. Таким чином, молодші медичні сестри не відносяться до медичного персоналу і право на зарахування стажу роботи у шкірно-венерологічному диспансері у подвійному розмірі не мають.

Як встановити посадовий оклад заступнику головного лікаря з медсестринства?

Гавриленко Лідія Іллівна - начальник відділу методології оплати праці та нормування Департаменту економіки і фінансів. Відповідно до наказу МОЗ України від 02.11.2007 №688 "Про внесення змін до наказу МОЗ України від 23.02.2000 № 33" в закладах охорони здоров'я (обласні, міські та центральні районні лікарні) з 1 січня 2008 року передбачено введення додаткової посади заступника головного лікаря з медсестринства. Зазначена посада вводиться за рахунок збільшення штатної чисельності та фонду оплати закладів. Посадовий оклад заступника головного лікаря з медсестринства встановлюється на 15 відсотків нижче посадового окладу головного лікаря, що відповідає тарифному розряду за Єдиною тарифною сіткою та встановленій групі з оплати праці керівних працівників (пункт 2.2.2 наказу Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 №308/519 "Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення"). Для зазначених працівників не застосовуються норми пункту 1.6 вказаного наказу.

Які санітарні норми діють в Україні і де з ними можна ознайомитися?

Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 № 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" визначено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 09.03.95 №01/035 "Про порядок дії на території України нормативних актів колишнього Радянського Союзу в галузі санітарного та епідемічного благополуччя населення" визначено, що "на території України діють санітарні правила, норми, гігієнічні нормативи, гігієнічні вимоги, методичні вказівки, методичні рекомендації, методики контролю, накази, положення, переліки, програми, порядки, інструкції та правила, затверджені колишнім Міністерством охорони здоров'я СРСР за умови, що не суперечать санітарному законодавству України. Вказані документи діють надалі до прийняття відповідних нормативних актів України в галузі санітарного та епідемічного благополуччя населення". Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 07.02.2002 № 3037-III визначено, що державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти (далі - санітарні норми) є обов'язковими для виконання нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Міністерство юстиції України (лист від 17.03.2004 р. №24-26-570) надало роз'яснення, що санітарні норми, які були затверджені до законодавчого визначення санітарних норм, як обов'язкових для виконання нормативно-правових актів центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров я (Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 7 лютого 2002 року №3037-III), є чинними і застосовуються без державної реєстрації. Після набуття чинності зазначеного Закону санітарні норми проходять в установленому порядку державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України. З метою інформування громадськості та підприємців про чинні санітарні норми державною санітарно-епідеміологічною службою надається відповідна інформація до Апарату Верховної Ради України для розміщення на офіційному сайті Верховної Ради та до бази нормативних актів МОЗ (www.mozdocs.kiev.ua), документи публікуються в Офіційному віснику України, Збірнику нормативно-правових документів МОЗ України, журналах "СЕС - профілактична медицина", "Санітарний лікар України", видаються окремими брошурами. Офіційне видання санітарних норм здійснює головне базове видавництво МОЗ - ДП "Центр інформаційних технологій" (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, 7, тел. (044) 254-08-75).

Чи нележить надбавка за вислугу років (рік за два) молодшій медичній сестрі, яка працює у відділенні інтенсивної терапії?

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1418 затверджено Порядок виплати надбавки за вислугу років лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою державних та комунальних закладів охорони здоров'я. Відповідно до зазначеного Порядку з 1 січня 2010 року лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою, умови оплати праці яких визначаються відповідно до умов оплати праці медичних працівників державних та комунальних закладів охорони здоров'я, крім посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби України залежно від стажу роботи встановлюється надбавка за вислугу років за стаж роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків. Дія зазначеного Порядку поширюється на лікарів і фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою, умови оплати праці яких визначаються відповідно до умов оплати праці медичних працівників державних та комунальних закладів охорони здоров'я. Таким чином право на вказану надбавку мають виключно медичні працівники комунальних та державних закладів охорони здоров'я. Відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2005 та наказу Міністерства охорони здоров'я від 29.03.2002 № 117 "Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78. Охорона здоров'я" посада "молодша медична сестра" віднесена до категорії "робітники", тобто зазначена посада до медичного персоналу не належать і працівники, які обіймають цю посаду права на виплату надбавки за вислугу років не мають.
Роз'яснення надано головнм спеціалістом Департаменту економіки, фінансів і бухгалтерської звітності МОЗ України Купліванчук А. В.

Питання встановлення надбавки за вислугу років працівникам санітарно-епідеміологічних закладів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 910 "Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби України" (далі Порядок № 910) передбачена виплата надбавок за вислугу років посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, до яких належать головні державні санітарні лікарі та їх заступники, лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи, лікарі-бактеріологи, лікарі-вірусологи, лікарі-паразитологи, лікарі-дезінфекціоністи, лікарі-санологи, біологи, ентомологи, лаборанти з вищою освітою, помічники лікарів, фельдшери-лаборанти (лаборанти), медичні сестри, інструктори, крім тих, що мають право на виплату надбавки за тривалість безперервної роботи (п. 2 Порядку). Статтею 31 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" визначено, що посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно-епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд. Таким чином, якщо особи, зазначені у пункті 2 Порядку уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд і відповідно є посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України, то їм виплачується надбавка за вислугу років згідно вимог зазначеної постанови. Пунктом 6 Порядку № 910 передбачена виплата надбавки посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби України щомісяця за фактично відпрацьований час у межах коштів, передбачених на оплату праці за основним місцем роботи. У разі, коли працівник тимчасово заміщує відсутнього працівника, надбавка за вислугу років обчислюється виходячи з посадового окладу за основною посадою (місцем роботи) (п. 7). Дія вказаної постанови не поширюється на інших працівників державної санітарно-епідеміологічної служби, які не уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 № 1418 "Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою державних та комунальних закладів охорони здоров'я" (далі Порядок № 1418) лікарям та фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою з 1 січня 2010 року встановлюється надбавка за вислугу років у розмірі від 10 до 30 відсотків до посадового окладу в залежності від стажу роботи (понад 3 роки - 10 відсотків; понад 10 років - 20 відсотків; понад 20 років - 30 відсотків). Надбавка за вислугу років виплачується керівникам закладів охорони здоров'я та їх заступникам з числа лікарів, заступникам головного лікаря з медсестринства, керівникам структурних підрозділів з числа лікарів, лікарям усіх лікарських спеціальностей, професіоналам з вищою немедичною освітою, що допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров'я, головним медичним сестрам, фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою усіх спеціальностей (в т.ч. і лікарям та фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою, які мають право на встановлення надбавки за тривалість безперервної роботи відповідно до п. 4.1 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним наказом Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 № 308/519 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення"). Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 № 385 "Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я" санітарно-епідеміологічні заклади є закладами охорони здоров'я. Враховуючи викладене, медичні працівники та професіонали з вищою немедичною освітою, що допущені до медичної діяльності санітарно-епідеміологічних закладів охорони здоров'я мають право на встановлення надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 № 1418 за умови, що вони не є посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України.
Роз'яснення надано головнм спеціалістом Департаменту економіки, фінансів і бухгалтерської звітності МОЗ України Купліванчук А. В.

Чи поширюється дія статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХІІ на молодшу медичну сестру, яка працює у відділенні інтенсивної терапії ?

За нормами статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХІІ до стажу роботи в подвійному розмірі зараховується, зокрема, робота в реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я.

Відповідно до наказу МОЗ України "Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України" від 8 жовтня 1997 р. № 303 реанімаційні відділення були перейменовані у відділення (групи) анестезіології.

З метою усунення непорозумінь, які виникають під час оформлення пенсій медичним працівникам, МОЗ України листом "Про приведення назв структурних підрозділів та найменувань посад працівників у відповідність з наказами МОЗ України" від 23 червня 2005 р. № 10.03.67/1197 запропонувало обласним управлінням охорони здоров'я проаналізувати штатні розписи підпорядкованих їм закладів охорони здоров'я і привести їх у відповідність до чинних наказів Міністерства.

Крім того, МОЗ України листом від 28 грудня 2006 р. № 10.01.09/2209 надано роз'яснення Пенсійному фонду України щодо віднесення анестезіологічних і відділень інтенсивної терапії до реанімаційних, робота в яких зараховується до стажу роботи в по двійному розмірі, що доведені до територіальних управлінь Пенсійного фонду України листом від 14 грудня 2006 р. № 16672/02-20 для використання в роботі.

Із огляду на викладене, право на зарахування періодів роботи до стажу роботи в подвійному розмірі виникає тільки після приведення штатних розписів закладів охорони здоров'я у відповідність із чинними наказами МОЗ України та внесення відповідних змін до трудових книжок працівників.

Головний спеціаліст Департаменту економіки, фінансів і бухгалтерської звітності МОЗ України Купліванчук А. В.

Чи зараховується до медичного стажу робота на посаді статистика медичного та реєстратора медичного ?

Період роботи на посаді статистика медичного зараховується до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки ця посада належить до переліку посад молодших спеціалістів з медичною освітою, а період роботи на посаді реєстратора медичного — ні, оскільки ця посада належить до посад технічних службовців (випуск 78 "Охорона здоров'я" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом МОЗ України від 29 березня 2002 р. № 117 за погодженням з Мінпраці та соцполітики України, наказ МОЗ України "Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою" від 23 листопада 200Тр. № 742).

Чи зараховується до медичного стажу період перебування у відпустці по догляду за дитиною до трьох років ?

Відповідно до пункту "ж" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХП час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку, зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.

Згідно зі статтею 181 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, на підставі медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Отже, зазначений у запитанні період зараховується до медичного стажу

Чи можна прийняти на роботу медсестру, якщо вона - громадянка РФ, має диплом про освіту (приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний медичний коледж"), ідентифікаційний код і паспорт громадянина РФ?

Відповідно до Порядку надання права І на професійну діяльність в Україні особам, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, затвердженого наказом МОЗ України від 19 серпня 1994 р. № 118-С*, рішення про надання права на професійну діяльність в Україні особам, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, приймається:

-Міністерством охорони здоров'я України — для лікарів і провізорів;

-Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, головними управліннями охорони здоров'я Дніпропетровської, Львівської, Харківської та Черкаської обласних державних адміністрацій, управлінням охорони здоров'я та медицини катастроф Одеської та управліннями охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, Головним управлінням охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської та управлінням охорони здоров'я Севастопольської міських державних адміністрацій — для фахівців з лікувальної справи (бакалаврів та молодших спеціалістів з медичною освітою);

-санітарно-епідеміологічними станціями Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя — для фахівців з медико-профілактичної справи (бакалаврів та молодших спеціалістів з медичною освітою);

-обласними (міськими) виробничими об'єднаннями (підприємствами) "Фармація" — для фахівців-фармацевтів (бакалаврів та молодших спеціалістів із фармацевтичною освітою).

Для розгляду питання надання допуску до медичної або фармацевтичної діяльності необхідно подати до відповідного органу заяву особи або клопотання закладу охорони здоров'я та завірені в установленому порядку копії:

-довідки МОН України про визнання іноземного документа про освіту;

-документа про освіту;

-сертифіката лікаря (провізора);

-документів про рівень кваліфікації (посвідчення про підвищення кваліфікації та наявність кваліфікаційної категорії за спеціальністю);

-документа, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю (трудової книжки);

-документа, що засвідчує особу заявника.

У разі закінчення вищого медичного навчального закладу на території країн СНД до 1992 р. для вирішення питання працевлаштування необхідно надати до МОЗ України відповідну заяву та копії диплома про освіту, сертифіката лікаря-спеціаліста, посвідчення про присвоєння категорії, трудової книжки.

Чи мають право лікарі-інтерни на щорічну відпустку та відпустку у зв'язкулз вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до трьох років?

Відповідно до пункту 24 Порядку працевлаштування випускників ви-: щих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою КМУ від 22 серпня 1996 р. № 992, молодим фахівцям, які одержали направлення на роботу після закінчення вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю ЗО календарних днів. За цей час їм виплачується допомога в розмірі академічної або соціальної стипендії, яку вони отримували в останній місяць навчання у вищому навчальному закладі (крім додаткової соціальної стипендії, що виплачується особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи) за рахунок замовника.

Після укладення трудового договору на молодих фахівців поширюються всі види соціального захисту, передбачені колективним договором для працівників підприємства, установи, організації.

Оскільки лікарі-інтерни перебувають із закладами охорони здоров'я у трудових відносинах (приймаються на роботу на підставі наказу керівника закладу), вони мають право на всі види відпусток, передбачені законодавством.

Зазначимо, що час перебування жінки у відпустці після закінчення вищого навчального закладу у зв'язку з вагітністю, пологами та для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до терміну роботи за призначенням.

Головний спеціаліст Департаменту кадрової політики та запобігання корупції МОЗ України Гасюк Г. І.

Какое учреждение заполняет трудовую книжку врача-интерна, принятого на условиях контракта, база стажировки или университет?

Алина спрашивает - Какое учреждение заполняет трудовую книжку врача-интерна, принятого на условиях контракта, база стажировки или университет?

Официальную запись в трудовую книжку должен сделать отдел кадров базы на основании 2-х документов: 1. Приказ МОЗ о возможности зачислить Вас (контрактника) на интернатуру в данное ЛПУ. Этот приказ издаётся на всех выпускников Вашего года, передаётся и сохраняется в больнице. 2. Внутренний приказ больницы о зачислении Вас врачом-интерном с прикреплением к определённому отделению.

врачи-стажисты

Подскажите,пожалуста!В нашем учреждении работают 3 врача-стажиста, аттестоваться не собираются!Возможно ли перевести такого врача на должность среднего медработника, но с выполнением функций врача?Какой нормативный акт регулирует вопросы о стажистах?Заранее спасибо!

Еще нет ответа на этот вопрос.

Добавил: Нина

додаткові дні відпочинку за сдачу донорської крові

Чи можна надавати працівнику 2 дні відпочинку за здачу донорської крові не підряд, а через день?Питання в тому, що працівник працює через день, у день сдачі крові відпрацював та виявив бажання взяти ці дні відпочинку на робочі дні.

Еще нет ответа на этот вопрос.

Добавил: Аліна

чи належить надбавка за вислугу років (рік за два) молодшій медичній сестрі, яка працює у відділенні інтенсивної терапії

роз’яснення щодо можливості звільнення вагітних жінок, працівників підприємства, які перебувають у декретній відпустці та у відпустці для догляду за дитиною.

роз’яснення щодо можливості призначення у виняткових випадках лікаря-стоматолога на посаду головного лікаря амбулаторії загальної практики сімейної медицини

роз’яснення щодо дій головного лікаря сільської амбулаторії та записів у трудових книжках працівників у разі приєднання амбулаторії до районної лікарні.

роз’яснення щодо посвідчення заповіту особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров’я

роз’яснення з приводу можливості перенесення відпочинку медичного працівника у випадку, якщо хвороба збіглася зі щорічною відпусткою